Як вивчити всі дати з історії ?

Як вивчити всі дати з історії ?: Ти не комп’ютер, ти не можеш запам’ятати ВСЕ.

Хмарні технології на уроках історії

11 вересня 2016р. у Музеї «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» відбулось відкриття експозиції, присвяченої трагедії Голодомору 1932–1933 рр.

Я і мої колеги- Воскобойнікова Н.В., Єрмоленко М.Г.  мали можливість поспілкуватись із провідними істориками України, викладачами ДНУ, познайомитись з експозицією музею. Родзинкою всіх подій був семінар для вчителів історії Дніпропетровської області, присвячений викладанню історії Голодомору та інших геноцидів. Директор освітнього напряму Центру вивчення Голодомору при Канадському інституті українських студій Валентина Курилів (Торонто, Канада) розповіла про канадський досвід навчання школярів цій темі.

Напрямки роботи методичного об’єднання вчителів історії та суспільствознавчих дисциплін з формування національно-соціальних компетентностей

Ткач О.І., вчитель історії та правознавства

 ЗОШ №2 м.Синельникового,

 керівник міського м/о

 Роль вчителя в суспільстві є важливою, особливо у вихованні майбутніх громадян і, традиційно, вчителі-історики в цьому колі виконують особливу місію. Для цього треба завжди мати чітку громадянську позицію, мати таку систему цінностей, куди входять визнання багатоманітності світу і толерантність; демократичний стиль роботи; високу комунікативну культуру, якнайшвидше позбавлятись усталених стереотипів діяльності, мислення, авторитетних методів навчання. Саме ці компетентності вчителя дозволяють нам всім ставити питання про формування в учнів освітніх компетентностей, і зокрема соціальних, та здійснювати національне виховання школярів.

  Разом з тим, питання «чому вчити?» і «як вчити?» для вчителів історії звучать дещо інакше, ніж для вчителів математики чи хімії.  Багатьох людей, наших пересічних громадян, цікавить питання: «А якої історії ви навчаєте сьогодні учнів?» або ще «краще»  формулюють: «Вам, мабуть, важко сьогодні працювати, адже історії немає… що ж ви тепер викладаєте?». Скажу чесно, попри певне роздратування постановкою таких запитань, відповідаю: «Ні, історикам сьогодні стало набагато легше викладати свій предмет, адже немає ідеологічних табу…».  Справді, за відсутності ідеологічних заборон, в умовах культурологічного й цивілізаційного підходів у вивченні історичного процесу, вчитель історії має можливість будувати навчальний матеріал таким чином, щоби  в учнів формувалось історичне мислення, що дозволить їм самостійно тлумачити факти та події, робити висновки  й узагальнення. Всі присутні в залі колись вчили історію. Часто це навчання пригадується дорослим людям, як пасивне засвоєння фактів, дат , імен та місць. Історія за своєю суттю є процесом мислення, що опирається на свідчення з минулого. При правильному викладанні історія розвиває уміння аналізу та оцінки. Тому окрім визнання того, що учні повинні знати - тобто, історичного розуміння – дуже важливо, щоби учні вміли ефективно застосовувати ці вміння на практиці, тобто виявляли компетентність.

  Історія, як навчальний предмет, вимагає від вчителя виваженого , відповідального ставлення до  викладання, до розстановки акцентів у навчальному матеріалі, у відборі історичних прикладів, адже події, про які ми говоримо, можуть як об’єднувати, так і роз’єднувати громадян.  «Якими б патріотичними міркуваннями не було зумовлене бажання навчати школярів «правильної історії», реальність змушує шукати спосіб навчити не конкретних сюжетів, нехай й дуже важливих, а створити умови для самостійного мислення, розвивати вміння зважати на аргументи сторін, конфліктів, вміння розуміти явні та приховані причини, критично мислити та викривати інструменти маніпуляцій» ( І.Костюк, методист, міжнародний редактор навчального посібника в рамках проекту «Спільна історія. Культурні діалоги»). Дозволю собі проілюструвати сказане на прикладах.

·        Питання національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького має контраверсійний погляд українців і поляків: для нас «Хмельниччина» -  це спроба утвердити свою державність, а для поляків – руйнація створеного в їх державі порядку…

·        Постать Петра Конашевича – Сагайдачного, нашого славного гетьмана 17ст., засновника українського військового флоту, полководця, оспіваного в піснях героя, в підручниках Російської Федерації називають бандитом і грабіжником, а в сучасному м.Севастополі зруйнували його пам’ятник;

·        Події 1943 року в Західній Україні, так звана «Волинська трагедія» сприймаються народами України та Польщі по-різному. Навіть історики ведуть багаторічну полеміку, не кажучи вже про живих свідків тих подій…

Таких прикладів можна наводити безліч… історія сповнена таких болючих та суперечливих тем минулого, а тому завдання вчителів історії здійснювати багатоперспективний підхід і ставити завдання розвитку історичної компетентності учнів, добиватись розуміння ними історії не лише як «нашого славного минулого», але  як складного переплетіння доль різних людей у різних обставинах. Має бути діалог історичних  інтерпретацій, а не їх війна.

Взагалі, я вважаю, що застосування людиноцентричного  підходу надзвичайно важливе  в наш бурхливий час (інформаційної війни, зокрема). Перемагати можна не тільки зброєю, а й  силою людяності і моралі… Для України, котра є поліетнічною державою із етнічною, культурною, релігійною різноманітністю важливою є тісна співпраця вчителів та учнів різних регіонів України. Для цього вчителі міста залучають інноваційні методики.  Добре, що їх багато і вони різноманітні. Який інструмент вибере кожен вчитель залежить від його знань та технічних можливостей.

Минулий навчальний рік показав, що наше методичне об’єднання має гарний інноваційний потенціал. Наведу лише два приклади:

·        Семінари-практикуми на базі ЗОШ №2 та №6 продемонстрували здатність вчителів  цих шкіл залучати на уроках мультимедійні технології, використовувати їх можливості для інтерактивного навчання;

·        Наявність навчального інтернет-проекту, присвяченого вивченню питання  хрущовської «відлиги» в Україні на місцевому матеріалі у вчительки ЗОШ №1 Воскобойнікової Ю.В. свідчить про її високу компетентність з даного питання. Цей проект був визнаний кращим з усіх, представлених проектів на обласному турі конкурсу «Вчитель року 2016» .

  Ці приклади свідчать про великі зміни у способах вивчення нового, і безумовно у сумі знань, необхідних  сучасній людині. Інша справа – чи відбиваються ці позитивні зрушення на якості знань наших учнів?  В цьому контексті хотілося б торкнутись теми результатів ЗНО у 2016р., адже із 131 випускника міста – 80 здавали історію України, що становить 61%. На перший погляд такий високий процент мав би свідчити про гарну підготовку випускників до здачі тестів, до їх впевненості у результаті, але… Але результати невтішні:    % не подолали поріг зарахування результатів, як позитивних. Переоцінили свої можливості? Чи погано підготувались до ЗНО? Чи, можливо, не той предмет здавали? Чи мали учні вибір в предметі здачі?

  В усьому цьому треба розбиратись ретельно, без поспіштих висновків. Вже сьогодні зрозуміло, що одна з причин  полягає в тому, що вчителі  не впливають на вибір учнями предмета здачі, учні погано чують своїх вчителів, коли ті рекомендують чи не рекомендують комусь вступати до вузів. На мій погляд справедливо було б порівнювати результати незалежного зовнішнього оцінювання з результатами річного оцінювання вчителем і тоді може з’ясується його «залежність» чи «незалежність» від певних обставин… У навчальному році, який іде, наше методичне об’єднання буде приділяти особливу увагу питанню підготовки до ЗНО.

Про користь практичних занять чи урок без уроку.

Виступ на проблемному семінарі

Про користь практичних занять чи урок без уроку

“Школа должна учить получать удовольствие.”       Поляков С.С.    

  

 Довідка: Поляков Сергій Сергійович, м. Саратов, гімназия №3, Заслужений вчитель РФ, http://polyakovss.rork.ru/

«Важно помочь учащимся расширить доступное  пространство возможных удовольствий (не только примитивные удовольствия), т.к. получение удовольствия заставляет вновь и вновь стремиться к его повторению, преодолевая преграды. В противном случае, перетерпев школьные уроки, они всё равно сбегают к доступным удовольствиям. Согласитесь, мысль очень богатая. Здесь есть что развивать. Заметим также, что именно общее развитие личности даёт возможность появления нетривиальных удовольствий, удовольствий, в основе которых лежит развитие УМА, ВОЛИ и ЧУВСТВ, и только, получив такие удовольствия, человек будет стремиться развивать свой ум, волю и чувства. Очевидно, что эту задачу нельзя решить с помощью отдельных методических находок. Нужна систематическая работа в рамках всего учебного процесса, начиная с младших классов», -так пишет в своей работе С.Поляков.

В этой связи хочу заметить, что у учителя к методике преподавания должно быть такое же отношение, как у верующего в Бога христианина – к Библии или как у мусульманина  - к Аллаху. Почему я позволяю привести такое сравнение? Всё дело в том, что человек верующий исповедует идеи, придерживается каких-то принципов, следует определённым правилам… Учитель, преподающий в школе, так само следует определённым правилам… Откуда он о них узнаёт? Преподавали в вузе, слушал выступление на проблемном семинаре, НО самое главное – это самообразование и воплощение в жизнь теоретических знаний.  То есть, либо учитель придерживается правил и норм определённой учительской системы преподавания, которая направлена на развитие воли, ума и чувств, либо – нет. Замечу, что, как и всякий грешный земной человек, учитель, даже «исповедуя» определённую методику, может «грешить». Это может заметить директор, придя на урок или проверяющий… в этом нет ничего особенного, удивительного и противоестественного. Главное уяснить, насколько далеко зашёл в этом своём «грехе» учитель и направить его в нужное русло.

В настоящее время, когда школа в Украине находится в состоянии перманентной реформы, вводится Новый государственный стандарт в учебные программы, мы являемся свидетелями того, что считается, необходимым  разгрузить учебный план, якобы дети перегружены неинтересными им предметами и из-за этого у них пропадает мотивация к учёбе. Поляков пишет, что именно поэтому «предлагается «пойти навстречу детям» и перестать «пичкать их знаниями». Мол, «свои» предметы школьники будут изучать углублённо, а остальные – на неком упрощённом «базовом» уровне, причём от некоторых предметов можно и вовсе отказаться. И тогда, конечно, мотивация к учёбе восстановиться и кризис минует. Но это ошибочный анализ, поскольку он не выявляет действительных причин перегруженности школьников. Просто у них, пишет С.Поляков, к старшим классам почти полностью перестал вырабатываться навык самостоятельного мышления. Он и в советское время не был на высоте, а сейчас отсутствует полностью. Из-за этого любое обучение превращается для школьников в тягостное заучивание огромного объёма информации, внутреннюю логику которой он не понимает и не может самостоятельно восстановить на основе базовых принципов. Именно поэтому знания, которые раньше спокойно усваивались учеником средних способностей, теперь не влезают в голову даже самых усердных учениц».

Позволю процитировать ещё один абзац из работы С.Полякова: «Почему навык самостоятельного мышления перестал вырабатываться? Потому что учителя в средних классах перестали ставить перед собой такую задачу.

В условиях непрерывного реформирования образования( а, по сути, кризиса)  у педагогов просто нет стимулов ( ни материальных, ни моральных), чтобы с такими ошибками работать. Да и способностей тоже нет, поскольку способные учителя ( т.е. сами обладающие навыком самостоятельного мышления) по большей части ушли из школы туда, где это оценивается. Большинство же преподавателей даже не задумывается ( а часто и не знает) о подобных проблемах», - заканчивает мысль учитель.

Мы не учим думать учеников, а нынешняя система предполагает всевозможные «справочники», решебники, «Все домашние задания» и т.д., что ещё более уводит ученика в сторону от дороги знаний: зачем  тому, кто не будет историком, знать, что-то о жизни украинцев в Российской империи в 19 веке? Ведь «при желании» ученик легко узнает обо всём через телевизор, или, скажем, через Интрнет…

Я убеждена, что «классическая классно-урочная система практически атрофирует у большинства учащихся способность учиться самостоятельно». А поэтому всё чаще использую в своей работе так называемые «практические работы». Так называемые, т.к. и по Новой программе практические работы предусмотрены ( это чуть ли не единственный плюс в новых условиях). Так эта форма работы предусматривает САМОСТОЯТЕЛЬНОЕ прочтение учебного материала под контролем учителя. Как не странно, но многие не понимают в 9-11-м классах суть прочитанного, переспрашивают значение многих слов, которые априори они должны знать в этом возрасте!!! Как пример: в 7-м классе нужно определить по карте местоположение Византийской империи в 11-м веке, и мы снова учим понятия «Европа», «Азия», «Малая Азия», «Чёрное море», «Средиземное море» и т.д.

Учитель: Просмотрите в учебник, страница…, какие памятники архитектура вы видите?

Ученик: А книги – это «памятники»?..

Учитель: Книги – это памятки культуры, исторические источники, а речь идёт о «памятниках»…

Время уходит… урок имеет свойство заканчиваться…нужно было успеть ответить на два вопроса. Ученик тратил время не эффективно, т.к. не привык мыслить, он ищет быстрый и безошибочный путь – учитель скажет как правильно, учитель подскажет нужную страницу, учитель прочитает…

Ещё один пример. Урок в 8-А классе по курсу всемирной истории. Я применила такой приём, как составление СЕНКАНА на тему «Френсис Дрейк. Вильгельм Оранский. Мартин Лютер». Сначала мы проработали правила составления, а затем была самостоятельная работа: треть учащихся ждали, как напишут другие. Кто-то переспрашивал определение «прилагательного», кто-то просто боялся сделать САМОСТОЯТЕЛЬНЫЙ шаг.

И ещё несколько слов о включении компьютера в процесс обучения. Это нужно делать обязательно. «Отдельные учебные темы, - как указывет С. Поляков, - должны быть представлены исключительно дистанционно с проведением тестового контроля. Уроки, посвящённые таким темам, должны проходить в форме семинаров, консультаций, пробных тестов». И я с ним согласна, вот только технически это сделать в большинстве случаев невозможно. Плюс нужно учить поиску необходимого материала – не просто «листать странички, просматривая их», а вдумчиво подходить к чтению информации. На уроках художественной культуры, я каждый урок задаю дифференцированные задания домой и обязательно с использованием компьютера, ссылаюсь на Википедию, прошу прочитать определённые статьи дома, что предполагает дифференциацию и во времени, и во вкусах ученика. Главное – заставить самостоятельно работать ПАМЯТЬ. Без приложения усилий к запоминанию, осмыслению учеником, всё становиться напрасным и технологии, и методики, и Новый государственный стандарт. Наверное уместным будет вспомнить поговорку: «Можно притащить на поводьях лошадь к ручью, но ЗАСТАВИТЬ её пить воду невозможно». Так и в нашем случае, если ученик не настроен на запоминание, как на труд, как на тяжёлую, но необходимую работу, наши уроки обречены на неудачу.

И последнее: «Урок - Неурок». Считаю, в нашем случае всё, что обучает, даёт навыки, знания (информированность) и умения – это урок. «Урок жизни», «урок истории» - это, прежде всего опыт. Если ученик на уроке смог повторить чей -то опыт( теоретический или практический), он получил определённый урок жизни. А разве мы не для этого учим? В какой –то ситуации, он тут же и применит знания ( лабораторная работа), а в какой-то ситуации только жизнь поставит оценку.

Про результати участі учнів у ІІІ турі Всеукраїнської олімпіади з історії

29 січня 2016 року у м.Дніпропетровську відбувся обласний етап Всеукраїнської олімпіади з історії. Моя учениця 8-го класу МАСЮК АЛІНА зайняла ІІІ місце. Гарний результат. Вітаю Аліну! Так тримати!

Програма громадянського виховання учнів середньої загальноосвітньої школи №2 м.Синельникового

Переглянути програму